Сторінка соціального педагога
КОЛІСНІЧЕНКО ОЛЕНА ЮРІЇВНА
соціальний педагог
Професійне кредо: «У кожній дитині треба бачити людину. Спочатку – особистість, а потім уже учня»
Чим займається соціальний педагог у школі?
Соціальний педагог так само як і практичний психолог – невід’ємна ланка навчально- виховного процесу. Його роль у школі дуже важлива. Навідміну від вчителя-предметника, він не веде уроки, він знаходиться там, де необхідна його допомога і сприяння розвитку дитині. Соціальний педагог – це вчитель, який завжди готовий допомогти дитині, вислухати її, дати корисну пораду. Соціальний педагог відіграє роль щирого та відвертого друга школяра, з яким завжди можна поділитися горем, вилити душу, знайти прихистку.
Також він виявляє учнів, які потребують соціальної допомоги. Це діти, які в силу своїх здібностей не можуть засвоїти шкільної програми. Це діти, які переживають стреси в колективі однолітків у школі чи в сім'ї. Це хворі діти з тими чи іншими вадами, або ж школярі які долучилися до наркотиків, алкоголю. Це педагогічний працівник, який активно співпрацює з різноманітними органами: службами у справах дітей, сім’ї, молоді та спорту, органами міліції, працівниками районної лікарні, тісно співпрацює з психологічною службою району та психолого-педагогічною службою шкіл міста. Соціальний педагог також допомагає обдарованим дітям.
Іноді допомога цим учням може складатися тільки в тому, щоб розібратися в їх відносинах з оточуючими. В іншому випадку - навчити контролювати свої вчинки, бути в собі впевненим. Але і в тому і іншому випадку від соціального педагога потрібні чуйність і сердечність.
Соціальний педагог стає співорганізатором позашкільної діяльності школяра, об'єднуючись у своїй виховній роботі з батьками. Він організовує різноманітні секції та клуби, різноманітні трудові, туристські та краєзнавчі групи, проводить цікаві екскурсії та зустрічі з цікавими людьми. Таким чином соціальний педагог навчального закладу допомагає у соціалізації школярів, вихованню національно свідомого громадянина та патріота України, готує учнів до життя у суспільстві.
Соціальний педагог школи періодично інформує педагогічний колектив про психологічний клімат в класах, про кожного учня у складному становищі та про надання йому допомоги. Відіграє головну роль у підготовці та складанні плану соціальної роботи школи.
Свого часу відомий французький льотчик і письменник Антуан де Сент-Екзюпері називав людське спілкування найбільшою розкішшю на світі. Але в одному випадку – це “розкіш”, а в іншому – професійна необхідність. Є такі види людської праці, які просто неможливі поза спілкуванням. Таким видом професійної діяльності є робота соціального педагога.
Соціальний педагог зобов’язаний знати духовний світ дитини і в будь-якій ситуації відчувати, що дітям цікаво, важливо, а що – ні. Він відповідальний і за вміння правильно зрозуміти причини завищеної самооцінки дитини, мотиви її поведінки в різних ситуаціях і за своєчасність внесення корективів до своєї діяльності на основі отриманої інформації.
| "НАЦІОНАЛЬНА ДИТЯЧА ГАРЯЧА ЛІНІЯ"
|
За більш детальною інформацією звертатися до громадської організації
"Де Страда - Україна":
т/ф (044)205-37-36, 205-36-94.
Контактна особа: Кривуляк Альона.
*******Шановні батьки!*******
Дуже часто можна почути від дорослих людей про своїх друзів: «Ми товаришуємо з дитинства». Вони цінують цю дружбу, тому що вона безкорислива та найміцніша. Але, коли мова заходить про наших дітей, про їх вибір друзів, дорослі перестають розуміти свою дитину, її почуття та бажання.
«Мій син зв’язався з поганою компанією?», «Чому дочка товаришує з цими поганими дівчатами?».Такі скарги батьків можна почути досить часто.Для початку змінимо постановку запитання: замість «у дитини погані друзі» будемо говорити «його друзі мені не подобаються». Навіть, якщо вам дійсно не подобаються друзі Вашої дитини, не поспішайте вимагати розриву відносин.
1.Є сенс замислитися: чому друзі доньки чи сина нам неприємні, чи дійсно ці стосунки є небезпечними. Можливо ви боїтесь втратити свій авторитет, прагнете повністю контролювати дії, контакти дитини. Не дивно, що в цій ситуації вона бунтує, конфліктує, або зростає несамостійною.
2.Спробуйте зрозуміти, чому Ваша дитина обирає саме такого друга. Було б дуже добре познайомитись нею ближче, з її сім’єю. Можливо, це багато що вам прояснить у становленні особистості сина чи доньки.
3.Якщо ви впевненні, що такі друзі для Вашої дитині можуть стати провокуючою ситуацію. Обов’язково обговорюйте ваші побоювання. Показуйте дитині всі плюси та мінуси даної ситуації. Частіше говоріть «Я впевнений, що ти в будь – якій ситуації ти поведеш себе гідно. Я довіряю тобі».
4.Можна піти іншим шляхом – докласти всіх зусиль для того, щоб у Вашої дитини з’явилися нові друзі - її мама і тато. Ви можете зайняти важливе місце в житті підлітка, налагодити з ним психологічний контакт. Для цього потрібно не так багато, і не так мало, а саме: постійне бажання зрозуміти, відчути свою дитину, прийняти її точку зору, нехай неправильну, з розумінням вести розмови з дня в день, не зриваючись на крик і образи, говорити з нею так, як Ви б хотіли, щоб Вона говорила з Вами.
5.Не слід забувати, що спільнота однолітків – це дуже важливий середовище розвитку дитини, канал життєво важливої інформації. Зміни, які відбуваються з дитиною під час контакту з друзями, закономірні. Важливо виховувати особистість, яка критично мислить, відкрито і доброзичливо відноситься до оточуючого світу. А це запорука життєвого успіху, в тому числі і дружби.
*******************************************************************************************************************
ЩОБ ДІТИ ЙШЛИ ДО ШКОЛИ ЗАЛЮБКИ!
«Моє заповітне бажання – передати тобі ту життєву мудрість, яку називають умінням жити», - звертався в листах В. Сухомлинський до своєї доньки. Чи багато знайдеться батьків, які не підписалися б під цими словами видатного педагога?
Реалії ХХІ століття вкладають у поняття «уміння жити» свій новий, сучасний зміст. Та незмінним залишається прагнення педагогів і батьків допомогти дитині стати щасливою, знайти своє місце в житті.
Ми живемо за часів, коли освіта, професійні навички відіграють велику роль у долі людини. Постійне накопичення знань – не примха, не гонитва за зовнішньою ерудицією й освіченістю, це необхідність, продиктована укладом нашого життя, рівнем розвитку науки й техніки, прагненням до всебічного гармонійного розвитку кожної особистості. Багато дітей думають, що за людину все робитимуть напівавтомати, роботи, комп’ютери, інша новітня техніка. Та вони глибоко помиляються. Сьогодні як ніколи важливі не лише глибокі знання, а й загальна культура людини, її інтелігентність, духовність, моральна відповідальність за те, з якою метою використовуватимуться досягнення науки й техніки. Культура людини не лише в знаннях, а і в здатності мислити творчо, одержувати радість від розумової діяльності.
У наш час наукових злетів, технічного прогресу, високих технологій зла і жорстокості не поменшало, вони на кожному кроці чатують на юні людські душі. Зло – багатолике, воно проявляється як егоїзм, душевна черствість, байдужість, жорстокість – страшні хвороби сучасності. І зароджуються вони тоді, коли дитина робить перші свідомі кроки в житті. Жорстокість, садизм підлітків – це вже «квіточки», а коріння – у дитинстві.
«Людяність, сердечність, чуйність – цей моральний імунітет проти зла здобувається лише тоді, коли людина в ранньому віці пройшла школу доброти, школу справжніх людських стосунків. Людину можна виховати лише добром,» - писав видатний педагог В. Сухомлинський. Тому треба учити дітей не бути слабкодухими, безпринципними, байдужими та жорстокими, виганяти зі своїх душ егоїзм, заздрість – корені безвілля, зла, бездуховності.
НАВЧАННЯ – НАЙВАЖЛИВІШИЙ ОБОВ’ЯЗОК ДІТЕЙ
Одна з головних турбот батьків – це турбота про те, щоб діти вчилися, здобували широкі й різноманітні знання, а також уміння й навички, необхідні для життя й для майбутньої спеціальності. Діти вчаться у школі, але їхні успіхи багато в чому залежать від батьків, від того, як вони організували підготовку дитини до школи, від їхньої допомоги в перші роки навчання.
Навчання – найважливіший обов’язок дітей. Батьки повинні проявляти інтерес до всіх деталей шкільного життя, до розповіді про те, що відбувалося в класі, що пояснювали вчителі на уроках, що було задано додому, як оцінили роботу учня. Під час таких бесід батьки бачать, які предмети добре засвоюються, а які викликають труднощі в їхньої дитини. Батьки бачать, як діти ставляться до навчання. Дитяча лінь, нестаранність і необов’язковість відразу ж впадають в око. Батьки повинні помітити ослаблення активності дитини в навчанні й вчасно допомогти їй.
Дитина повинна добре засвоїти, що відпочинок і розваги настають тільки після того, коли вивчені уроки.
Не можна допускати, щоб дитина виконувала завдання тільки «від» і «до». Треба спонукати її розширювати свої знання, шукати відповіді не тільки в підручнику, але й в іншій літературі: довідниках, енциклопедіях, журналах та іншому.
Дитині також необхідні нормальні умови для занять. Вона повинна мати своє робоче місце, де можна готувати уроки, читати без перешкод. Підручники й письмове приладдя повинні розташовуватись на книжкових полицях над письмовим столом. Крім того, дитину не слід звільняти від самообслуговування та праці в будинку. Для цього теж має бути час у режимі дня.
Батьки повинні жадати від дітей дбайливого ставлення до навчального приладдя, підручників та зошитів.Треба стежити, щоб діти не робили в підручниках позначок, щоб записи в зошитах і щоденнику були акуратними. Треба доводити дітям, що акуратна людина успішно виконує свої обов'язки, з нею приємно спілкуватися, від неї віє чистотою й охайністю.
Акуратність – риса особистості, що виражається в любові до порядку, у ретельності, точності й старанності в справах, а також у зовнішній охайності.
Придивіться і подумайте, чи працюють ваші діти в силу своїх природних задатків і можливостей. Деякі батьки припускаються помилки, потураючи своїм дітям у виборі улюблених і неулюблених предметів. Мовляв, тобі, синку, майбутньому лікарю чи податківцю, не обов'язково захоплюватися літературою чи історією.
До знань не можна ставитися прагматично: стануть вони в пригоді чи ні в майбутній роботі. Знання потрібні ще й для всебічного, багатого, щасливого духовного життя, не пов'язаного безпосередньо з працею. Не бійтеся, що вашим дітям важко вчитися. Адже набагато небезпечніше, коли їм занадто легко.
Лінощі, недбалість, бажання швидше звільнитися від тягаря навчання – це небезпечні близнюки, матір'ю яких є вузькість, обмеженість духовного життя в роки дитинства, отроцтва і ранньої юності.
( В. Сухомлинський)
Навчання для розуму – це як різьблення на мармуровій брилі. Усі видатні якості, які вирізняють філософа, оратора чи державного діяча, сховані в звичайній людині, і лише освіта виявляє їх.
( Д. Аддісон)
Усі люди ушляхетнюються навчанням, а не природою.
( Цицерон)
Усі батьки бажають виростити свою дитину щасливою, розумною, щоб вона вибрала правильну дорогу в житті, зуміла самореалізуватися. Важливе завдання батьків – учити дитину бути уважною. Пам’ять можна тренувати в грі, у виконанні обов’язків перед батьками, у дотриманні режиму дня, у спільних заняттях, прогулянках на природі, догляді за домашніми улюбленцями, під час обговорення книжок та телепередач.
У школі дитина потрапляє в коллектив, і тут вона повинна дотримуватися певних правил, виконувати різні вимоги, усвідомлювати, що таке «я» і «ми». Це служить вихованню волі, умінню житии серед людей. Самообслуговування й праця також тренують волю. Дитині доводиться приймати самостійні рішення, переборювати різні труднощі, на кожному кроці здобувати перемогу над собою, зневажати спокусами, поводитися не так, як хочеться, а так, як треба.
Від родини багато в чому залежить, чи навчиться дитина осмислювати все те, що отримано на уроці, із книжок і власних вражень. Це тісно пов'язано з терпінням, посидючістю, уважністю.
Батьки проводять багато часу на роботі. Здається, головне для них – дитину нагодувати, одягти, створити певні умови, а часу для того, щоб поговорити з дитиною про те, що робиться в її душі, у них бракує. І дитина, щоб не засмучувати батьків, на запитання «Як справи?» відповідає: «Нормально». А що значить НОРМАЛЬНО? Нормально для кого? Для неї? Для батьків?
Відкладіть справи вбік! Підійдіть до своєї дитини, обійміть її. Психологи стверджують: для того, щоб дитина почувала себе щасливою, потрібно сім разів протягом дня погладити її по голівці, обійняти, поплескати по плечу, підбадьорити, тобто через тілесний дотик підтвердити: «Я люблю тебе!»
Педагоги, психологи й батьки прагнуть зробити все можливе, щоб навчання школярів було успішним, щоб кожна дитина у своїй навчальній діяльності досягла більш високих результатів. Як же визначити реальні можливості кожного учня й створити саме такі умови, за яких навчання ставало б більш успішним?
Дуже часто розв'язання подібної проблеми бачать у проведенні додаткових занять, у репетиторстві, що насправді спрямоване лише на ліквідацію прогалин у знаннях. Однак недостатність знань, незадовільне засвоєння того чи іншого матеріалу часто є наслідком негативного ставлення дитини до навчання, низького рівня пізнавальної активності. Тому часом додаткові заняття малоефективні, оскільки вони спрямовані на ліквідацію наслідків, а не причини.
Заняття в школі можуть лише надати розумові правила, добуті чужим трудом. Але здатність користуватися ними розвиває виключно домашня самостійна праця.
( І. Кант)
ЗНАЧЕННЯ ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ
Під час виконання домашніх завдань у деяких родинах більшу частину роботи батьки беруть на себе. Вони намагаються відгородити сина чи дочку від напруження сил і від переживань. Величезної шкоди завдають батьки, купуючи різні книжки з готовими домашніми завданнями. Цим вони гальмують розвиток своїх дітей, їхню пізнавальну активність.
Виконання домашніх завдань – це серйозна праця, це напруження пам'яті, волі, уваги, мислення. І дитина повинна пройти через це сама, хоча й за допомоги батьків.
У чому ж полягає ця допомога? В організації робочого місця, у дотриманні режиму дня школяра, у мудрих порадах.
Наприклад:
- не слід виконувати спочатку всі усні завдання, а потім всі письмові. Завдання слід чергувати;
- починати слід з вивчення правил, законів, теорем, а потім виконувати вправи чи розв'язувати задачі;
- через кожні 30 – 40 хвилин треба робити невеличкі перерви;
- не треба братися за уроки відразу після школи. Спочатку слід пообідати, відпочити, побути на свіжому повітрі;
- важкі завдання слід повторювати перед самим початком уроку;
- починати виконання домашніх завдань бажано кожного разу в той самий час.
Якщо регулярно дотримуватися цих правил, то діти звикають до обов'язку «вчити уроки», а в школі почуваються спокійно й упевнено.
Рекомендації батькам учнів середніх класів щодо підготовки домашніх завдань
1. Намагайтеся створити умови, які полегшують навчання дитини:
- побутові ( повноцінне харчування, режим, спокійний сон, затишна атмосфера, зручне місце для занять);
- емоційні ( демонструйте віру в дитину, не втрачайте надії на успіх, виявляйте терпіння, не ображайте в разі невдач);
- культурні (забезпечте дитину довідниками, словниками, посібниками, атласами, книгами зі шкільної програми; разом дивіться навчально-пізнавальні програми, обговорюйте побачене).
2. Слухайте свою дитину: нехай вона читає вголос, переказує те, що треба запам’ятати, перевіряйте знання за питаннями в підручнику.
3. Регулярно ознайомлюйтеся з розкладом уроків, факультативів, гуртків, додаткових занять для контролю й надання можливої допомоги.
4. Діліться з дітьми знаннями з галузі, в якій маєте успіх.
5. Пам’ятайте, що в центрі уваги батьків повинна бути не оцінка, а знання, навіть якщо ними не можна скористатися сьогодні. Тому думайте про майбутнє й пояснюйте дітям, де й коли ці знання стануть у пригоді.
6. Не залишайте без уваги вільний час дитини. Не порівнюйте її успіхи з успіхами інших.
7. Пам’ятайте, що, за науково обгрунтованими нормами, над виконанням усіх домашніх завдань учні 5-6 класів повинні працювати до 2,5 годин, 7-8 класів - до 3 годин, 8-9 класів – до 4 годин.
8. Створюйте традиції й ритуали родини, які стимулюватимуть навчальну активність дітей. Використовуйте позитивний досвід ваших батьків і знайомих.
КНИЖКА
Необхідно підтримувати в дитини думку про виняткове значення книжки не тільки для навчання. І не лише шкільного підручника, а книжки художньої, публіцистичної. Науково доведено благотворний вплив друкованого слова на людину. Наприклад, під час читання художньої літератури в людини розвивається образне мислення й мовлення. Це дуже важливо, оскільки в сучасних людей переважає логіко-прагматичне мислення, яке й призвело до надмірної технократизації нашого життя порівняно з духовністю, гуманністю.
Поради батькам:
- кожного дня дитина повинна читати художню літературу принаймні 30 – 60 хвилин;
- оберіть разом з дитиною книжку, яку вона буде читати;
- визначте посильну кількість сторінок, яку повинна прочитати за день ваша дитина;
- приблизно через місяць почніть збільшувати кількість сторінок;
- заведіть зручного розміру календар, у якому дитина маркером буде відмічати періодичність читання;
- обов’язково підбийте підсумки такої цілеспрямованої роботи;
- учіть дітей дочитувати книжку до кінця, не залишати недочитаною;
- закріпіть ситуацію успіху дитини похвалою та якоюсь винагородою.
ВИХОВНИЙ ІДЕАЛ УКРАЇНСЬКОЇ СІМ’Ї
Він формувався протягом усієї історії українського народу. Цей ідеал викристалізувався у формі ставлення в народі до сім’ї та праці, особливостях засвоєння, збереження і розвитку духовної культури, вияву громадянських почуттів, дотримання обов’язків, прав і свобод українського народу.
Українська сім’я має культивувати такі якості й особливості характеру людини, як:
- повагу й відданість батькам;
- шанування культу предків, традицій і звичаїв свого народу;
- любов до рідної землі, відданість Україні;
- сформованість високої мовної культури, досконале володіння рідною мовою, яка є основою національної культури;
- усвідомлення власної національної гідності, честі, внутрішньої свободи, гордості за свою землю і народ;
- усебічний гармонійний розвиток особистості;
-високу духовну культуру, розуміння законів розвитку природи, суспільства;
- дотримання законів загальнолюдської і народної моралі;
- повноцінний фізичний розвиток, міцне здоров’я, фізичну досконалість;
- повагу до Конституції, законів України, державної символіки;
- художньо-естетичний розвиток особистості;
- екологічну культуру;
- розвиток пізнавальної активності, культуру розумової праці; розуміння суспільної ролі наукових знань;
- культуру міжособистісного спілкування, гуманізм, колективізм, товариськість, доброзичливість, чесність, дисциплінованість, взаємопідтримку.
ВІД ЧОГО ЗАЛЕЖИТЬ УСПІХ ВИХОВАННЯ В СІМ’Ї
- Сприятливий мікроклімат у родині.
- Спільна діяльність членів сім’ї, що
- Справедливий розподіл обов’язків, взаємодопомога та взаємопідтримка.
- Спільний життєвий світогляд.
- Оптимістичні настрої родини.
- Особистий приклад батьків – головний метод родинного виховання (наслідування досвіду).
- Шанування членів родини, повага до старших.
- Бережливе ставлення до природи.
- Активна участь дітей у сімейному житті.
- Відсутність насилля в родині.
- Збереження родинних традицій і звичаїв.
- Відбір телепередач, інтернет-сайтів.
- Любов до читання, створення родинної бібліотеки.
ЯК ВИХОВАТИ ДОБРУ ДИТИНУ
Нинішній час для досягнення щастя особливо потребує сильних особистостей. Сила їх у доброзичливості та вмінні контактувати з іншими людьми, у здатності програвати, не озлоблюючись, спостерігати за успіхом друзів, не заздрячи. Ця сила іншого ґатунку, ніж зло та агресія. Вона здатна принести дитині щастя. Не тиском і владою, не покаранням і страхом, а доброзичливою увагою до дитини та її проблем можна допомогти їй позбутися озлобленості та агресивності. Справді сильною особистістю є особистість відкрита, доброзичлива, добра.
1.Любіть дитину. Не забувайте, що їй необхідна Ваша ласка: обіймайте, цілуйте, гладьте по голівці. Знаходьте радість у спілкуванні з дитиною.
2. Безпосереднє спілкування з дорослими, приклад дорослих, наслідування їх – суттєвий фактор морального формування особистості.
3.Значну роль відіграє вплив дорослих на адекватне ставлення дитини до недоброго та доброго,на формування правильних моральних оцінок.
4.Критеріями для моральної оцінки є ті моральні норми, правила, які висувають дорослі до власних дітей.
5. Діти виховуються не лише на добрих прикладах, а й на прикладі активного подолання поганого. Стимул пробуджує в дитині бажання здійснювати той вчинок, який від нього чекають дорослі. Тому не можна вважати моральним той вчинок, що здійснюється через боязнь покарання, через власну вигоду.
6. Хай не буде жодного дня без прочитаної книжки.
7. Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мовлення. Цікавтеся справами і проблемами дитини.
8. Акцентуйте увагу на розумінні мотивів моральної поведінки, значенні ситуації самостійного морального вибору.
9. Дозволяйте дитині творити: конструювати, ліпити, клеїти, малювати.
10. Відвідуйте театри, організовуйте сімейні екскурсії, походи, свята.
11. Надавайте перевагу повноцінному харчуванню, а не розкішному одягу.
12.Привчайте дітей до самообслуговування, формуйте трудові навички та любов до праці.
13. Не робіть з дитини лише споживача, хай вона буде рівноправним членом родини зі своїми правами та обов’язками.
14. Дитина має право на власний вияв своїх потенційних можливостей і на власну долю.
15.Пам’ятайте! Дитина, що сповнена зла й агресії, менш щаслива, ніж дитина доброзичлива.
Психологічні закономірності особистості в підлітковому віці
Молодшому підліткові властиве почуття дорослості, тобто його ставлення до самого себе як до дорослого, його уявлення чи відчуття себе повною мірою дорослим. Основні показники цього відчуття:
- виникнення потреби в ставленні до них як до дорослих. У разі ігнорування цієї потреби вони ображаються, виявляють різні форми протесту: неслухняність, брутальність, упертість, починають конфліктувати;
- наявність прагнення до самостійності й бажання захистити деякі сфери свого життя від втручання дорослих. До таких сфер належать стосунки з товаришами, дозвілля, навчальні обов’язки;
- вироблення власної лінії поведінки всупереч дорослим. Так, вони наполягають на тому, що певні навчальні предмети їм не потрібні й жодні «виховні впливи» дорослих на них не позначатимуться. Вони можуть не погоджуватися з оцінками й думками одних товаришів, віддаючи перевагу іншим.
У підлітковому віці відбувається інтенсивне формування самосвідомості, самооцінки, з’являється підвищений інтерес до самого себе.
Підлітка не влаштовують межі, встановлені дорослими. Він відчуває себе більш самостійним і вимагає визнання цього. Колишні стосунки з дорослими його вже не задовольняють. Він хоче бачити з боку дорослого повагу до себе, довіру, рівноправне ставлення, сподівається, що йому буде надана самостійність. Тому дорослим слід змінити ставлення до підлітка: побачити те нове, що в ньому з’являється, в чому він уже став дорослим, більше довіряти йому, виявляти повагу, такт, надати йому більше самостійності.
У підлітка є дві системи взаємин: з ровесниками та дорослими. У цих системах він по-різному виявляє себе. Так, удома підліток буває тихим, слухняним, а в колі ровесників – лідером, ініціатором.
Розвиток підлітка – це завжди рівняння на дорослого. Підліток прагне поводитись як дорослий,мати вигляд дорослого, володіти тими самими, що й дорослий, правами та можливостями. Рівняння на дорослого може виявлятися й через наслідування ровесника чи старшого товариша.
Підліток чекає від дорослого визнання й підтримки, але не хоче відверто визнавати цього. Таку складність і суперечливість внутрішньої позиції підлітка дорослий мусить зрозуміти й прийняти, і на основі цього розуміння будувати свої стосунки з ним. Дорослий мусить бути товаришем підлітка, але товаришем особливим, відмінним від ровесника. «Дорослий товариш поруч» - це гасло має бути шайважливішою умовою виховання й розвитку підлітка. Неухильне виконання цієї вимоги може забезпечити благополучне формування його особистості.
Найкращий метод виховання підлітка – задушевна розмова, проникнення в його внутрішній світ, почуття поваги до його особистості, прийняття його критики дій дорослих.
Заборони й покарання у підлітка призводять до озлобленості, бажання помститися за приниження.
Важливо, щоб зміна ставлення дорослого до підлітка випереджала його вимоги, а не була відповіддю на них. Якщо дитина сама, зі своєї ініціативи почне ламати межі стосунків, що не задовольняють її, то дорослий може опинитися в становищі людини, змушеної поступатися своїми позиціями. Це може призвести до конфлікту, внаслідок якого розвинеться відчуженість.
Підліткові властивий нестримний потяг до спілкування, колективу, спільної діяльності з товаришами. Це прагнення потрібно спрямувати в належне русло, і роль того, хто спрямовує, має взяти на себе дорослий.
Вибір друзів відбувається за подібністю поглядів на життя, за переконаннями, які ще не зрілі. Підлітки часто об’єднуються в групи. Нерідко спрямованість цих груп насторожує вчителів і батьків. Вилучити дитину з такої компанії буває вкрай важко.
АФОРИЗМИ ПРО ВИХОВАННЯ
Дитина – дзеркало родини; як у краплині роси відбивається сонце, так у дітях відбивається моральна чистота батька й матері.
( В. Сухомлинський)
Роки дитинства – це насамперед виховання серця.
( В. Сухомлинський)
Якщо люди говорять погане про твоїх дітей – вони говорять погане про тебе.
( В. Сухомлинський)
Багато лих мають своїми коренями саме те, що людину з дитинства не вчать керувати своїми бажаннями.
( В. Сухомлинський)
Розніжені й розбещені індивідууми формуються тоді, коли в їхньому житті домінує єдина радість – радість споживання.
( В. Сухомлинський)
Підтримуйте дитяче прагнення бути хорошим, бережіть його як найтонший порух людської душі, не зловживайте своєю владою, не перетворюйте мудрість батьківської влади на деспотичне самодурство.
(В. Сухомлинський)
Сім'я - це те первинне середовище, де дитина повинна вчитися робити добро.
(В. Сухомлинський)
Життя коротке, але людина знов і знов переживає його у своїх дітях.
(В. Сухомлинський)
Справжня гуманність означає перш за все справедливість.
(В. Сухомлинський)
Страх тілесного покарання не зробить злого серця добрим, а поєднання страху зі злістю - найвідразливіше явище в людині.
(К. Ушинський)
Дітей не відлякаєш суворістю, вони не переносять тільки брехні.
(О. Толстой)
Люди, розбещені в дитинстві, зберігають особливий відбиток до кінця життя.
(І. Тургенєв)
Найкращий доказ розуму — добра поведінка.
(С.Габірол)
Хто рухається вперед у знанні, але відстає в моралі, той скоріше йде назад, ніж уперед.
(Аристотель )
Засійте вчинок – і ви пожнете звичку, посійте звичку – і ви пожнете характер, посійте характер – і ви пожнете долю.
(Теккерей В.)
Народні прислів’я та приказки про виховання
- Коли дитини не навчиш у пелюшках, то не навчиш у подушках.
- Гни дерево, поки молоде, вчи дітей, поки малі.
- Добрі діти доброго слова послухають, а лихі – й дрючка не бояться.
- Добрі діти – батькам вінець, а злі діти – кінець.
- Який кущ, така й хворостина, який батько, така й дитина.
- З кривого дерева крива й тінь.
- Яке дерево, такі його квіти, які батьки, такі й діти.
- Добре ім’я – найкраще багатство.
- До доброї криниці стежка втоптана.
- Хто людям добра бажає, той і собі має.
- Хто чисте сумління має, спокійно спати лягає.
Правила, права та обов’язки
Якщо говорити мовою символів, то людина – це птах з двома крилами. Одне крило – це наші права, друге – обов’язки. І для того, щоб здійснювати повноцінний політ у соціумі, обидва крила повинні бути розвинені рівномірно...
Обов'язок – громадянська необхідність відповідати за свої дії, вчинки. Видатний німецький мислитель Г. Гегель відокремив чотири різновиди обов'язків:
Права дитини в сім'ї
Україна є однією з країн, що ратифікувала Конвенцію про права дитини в 1991році. Саме ця Конвенція визначає, які права мають діти в нашій країні. Крім того вона вказує на обов'язки батьків, які несуть відповідальність за своїх дітей і поважає їхнє право керувати дитиною в межах даної Конвенції.
Кожна дитина має право на життя, на ім'я, на громадянство, право знати своїх батьків. Діти повинні жити зі своїми батьками, вони не можуть бути розлучені з батьками всупереч їхньому бажанню, і тільки за деякими винятками. Дитина має право на усиновлення.
До особистих прав дитини належить право на повагу до її гідності. Це означає, що ніхто не має права жорстоко поводитись з дітьми, бити чи катувати їх.
Діти мають право на любляче, турботливе ставлення з боку сім’ї. В окремих сім’ях батьки погано ставляться до виконання своїх батьківських обов’язків, не дбають про виховання дітей, не піклуються про задоволення їхніх потреб у їжі, одязі, ласці. До таких батьків держава може застосовувати певні заходи. Зокрема, вони можуть позбавлятися батьківських прав.
Кожна дитина має право вільно висловлювати свої погляди, до яких потрібно уважно прислухатися. Необхідно поважати право дитини на свободу думки, совісті і релігії, свободу асоціацій і мирних зборів. Вона має право на інформацію. Закон повинен захищати її від втручання у особисте життя.
Конвенція декларує захист дитини від усіх форм фізичного і психологічного насильства, образи або зловживання. Вона має право на медичне обслуговування, соціальне забезпечення.
Кожна дитина повинна вчитися. Її освіта спрямована на розвиток здібностей у повному обсязі, виховання поваги до прав дитини і основних свобод, виховання поваги до батьків, підготовку до свідомого життя у вільному суспільстві в дусі розуміння, миру, терпимості, рівноправності людей та дружби між ними, виховання до навколишньої природи.
Діти мають права на захист від економічної експлуатації, що спричиняє небезпеку їх здоров'ю. Дитина повинна бути захищена і від незаконного вживання наркотиків, від сексуального розбещення, торгівлі ними. Її не можна піддавати тортурам і катуванню. Конвенція про права дитини вимагає від країн, що ратифікували її прийняття всіх заходів по її дотриманню.
От на що пропонував звернути увагу видатний педагог В. Сухомлинський:
Десять НЕ МОЖНА Сухомлинського:
Права та обов’язки дитини
Права
- Усі діти мають право на любов і турботу
- Всі діти рівні у своїх правах
- Особлива турбота — дітям-інвалідам
- Усі діти мають право на повноцінне харчування
- Усі діти мають право на відпочинок і дозвілля
- Усі діти мають право на освіту
- Особлива турбота — дітям, які перебувають у конфлікті з законом
- Діти мають право вільно висловлювати свої погляди
- Всі діти мають право на медичну допомогу
- Всі діти мають право на вільне спілкування
- Особлива турбота — дітям без сімей
- Жодну дитину не можна примусово залучати до праці
- Всі діти мають право на інформацію
- Жодну дитину не можна ображати або принижувати
- Всі діти мають право на життя
Обов’язки
- Поважати і любити своє оточення. Ставитися до інших так, як би ми хотіли, щоб ставились до нас
- Поважати близьких та друзів. Не принижувати гідності кожної людини. Поводитись так, щоб своєю поведінкою не порушувати прав іншої людини
- Бути толерантним до таких людей. Поважати їх і допомагати їм
- Дотримуватись режиму харчування. Вживати продукти до кінця терміну придатності. Поважати працю кухарів
- Дотримуватись правил моральної етики; організовувати дозвілля так, щоб воно приносило корись і не заважало іншим
- Сумлінно навчатись; активно працювати на уроках, готуватись самотужки; старанно виконувати домашні завдання
- Дотримуватись певних норм поведінки, прийнятих у суспільстві. Намагатись не створювати ситуації, які призводять до порушення закону
- Поважати своє оточення. Давати нагоду кожному висловлювати свої думки. Не нав'язувати своїх поглядів іншим, якщо вони з ними не згодні
- Цінувати і дбати про своє здоров'я. Виконувати приписи лікарів у разі потреби
- Поважати співрозмовників. Корректно і тактовно висловлювати свої думки. Дотримуватись правил мовного етикету
- З повагою ставитися до людей, які піклуються про нас
- Виконувати роботу, яка не завдає шкоди здоров'ю. Виконувати всі види обслуговуючої праці
- Самостійно знаходити інформацію в різноманітних джерелах
- Не ображати і не принижувати оточуючих
- Дотримуватись норм і правил поведінки, прийнятих у суспільстві. Не створювати ситуацій, що можуть спричинити нещасні випадки
Якщо за виконання прав дитини відповідне її оточення, то як же добитися виконання обов’язків зі сторони дитини?
По – перше, власний приклад виконання обов’язків.
По - друге, встановлення певних правил, які спонукають дітей до виконання обов’язків.
Тобто, саме дотримання правил гарантує виконання дітьми обов’язків.
Рекомендації соціального педагога підліткам
1. Намагайся ставитись до інших людей так, як бажаєш, щоб ставились до тебе.
2. Дотримуйся норм законів і моралі в сім’ї та суспільстві.
3. Формуй в собі позитивні потреби і погляди. Пам’ятай, що егоїзм і слабовілля прирікають тебе на асоціальні вчинки.
4.Не уникай ритмічної і напруженої трудової діяльності. Знаходь собі діло (роботу), яке дає змогу проявити себе та самоствердитися.
5.Намагайся уникати компаній, спроможних змінити тебе, твій світогляд, які можуть утягнути тебе в злочинний світ.
6. Учись знаходити в собі найкращі якості, завжди спирайся на свою гідність: почуття особистої гідності – основа поваги до іншої людини.
7. Сформулюй для себе найближчі і подальші життєві цілі – це могутній фактор твого розвитку.
8.Не прагни до самотності, не занурюйся в себе під час усвідомлення своїх неправомірних вчинків (дій). Обери собі друга з кола близьких тобі людей, який завжди буде готовий надати тобі допомогу.
9. Люби себе будь-якого. Формуй в собі позитивну самооцінку, вчись володіти собою, стримуватися. Не давай волю своїм природним реакціям, вчись виражати емоції достойним чином.
Рекомендації соціального педагога підліткам щодо уникнення конфліктів
1. Не розмовляйте одразу з людиною, яка знаходиться в збудженому стані.
2. Перед тим, як сказати про якусь неприємність, подивіться на це очами опонента.
3. Не приховуйте свого доброго ставлення до людини, висловлюйте схвалення його вчинкам.
4. Змушуйте себе мовчати, коли вас залучають до дрібних сварок.
5. Навчайтеся поводити себе гідно, говорити спокійно, ввічливо, доброзичливо з оточуючими, поважайте гідність інших.
6. Якщо ви розумієте, що помиляєтеся в своїх думках, вчинках, визнайте це одразу.
Рекомендації соціального педагога підліткам щодо подолання агресивності:
• виконувати фізичні вправи (гімнастика, аеробіка, біг, їзда на велосипеді);
• займатися силовими видами спорту (бокс, боротьба);
• займатися фізичною працею;
• виливати злість на неживі об'єкти (побити подушку, диван, боксерську грушу, пошматувати газету);
• використовувати масаж, особливо верхньої частини спини, з метою зняття напруги;
• викричатися на самоті, не спрямовуючи свій гнів на об'єкт роздратування;
• обговорити ситуацію, яка викликає роздратування, з близькою людиною;
• висловити уявному об'єкту своє невдоволення;
• написати листа об'єкту роздратування, але не надсилати його;
• змінити вид діяльності, що допоможе відволіктися від проблеми;
• використовувати комунікативну техніку «Я»-повідомлення: висловлюючи співрозмовникові почуття щодо ситуації, яка вас дратує, викликати співчуття та бажання зрозуміти вас і не руйнувати стосунків. Наприклад: «Я сповнений гніву, злий, розлючений, дуже сердитий, мене дратує ця ситуація, мені ніяково, дуже боляче»;
• використовувати асоціативне «Я»-повідомлення: злий, як тигр;
• релаксація — метод, за допомогою якого можна частково чи повністю позбутися фізичного або психологічного напруження;
• медитація — занурення розумом у предмет, ідею, що досягається шляхом зосередження на одному об'єкті й усунення всіх інших зовнішніх (звук, світло) та внутрішніх (фізичне, емоційне напруження) чинників.
Рекомендації класним керівникам перших класів
- враховуйте вікові особливості першокласників: рухову активність, переважання ігрового типу діяльності, недостатню сформованість вольової регуляції;
- індивідуальний підхід до учнів та їх можливостей, щоб не послабити нервову систему, не знизити самооцінку та мотивацію до засвоєння знань;
- не наполягайте на відповідях біля дошки тих дітей, які виявляють тривожність, краще об`єднайте їх у групи, що працюватимуть разом;
- порівнювати роботи учня лише з його попередніми роботами, а не з роботами інших;
- уникайте критики учня при свідках, а також вживання слів “завжди”, “ніколи”;
- створюйте ситуації успіху, хваліть учня за найменші досягнення;
- надавайте учням можливість висловлювати свої думки, підкреслюйте цінність почутого;
- давайте учням можливість виплескувати енергію (фізкультхвилинки, ігри на перервах);
- залучайте до спільної діяльності для згуртування колективу.
Поради класним керівникам 5-х класів
що до успішної адаптації учнів
- проявляти доброзичливе ставлення, підтримку;
- реалізовувати демократичний стиль керівництва;
- не висувати на початку року великих вимог до дітей, пам’ятати різницю між п’ятикласниками та іншими учнями середньої школи;
- намагатись, щоб заняття викликали в учня позитивні переживання через дуже сильно виражене емоційне ставлення до навчального предмету в цьому віці;
- орієнтувати дітей на вироблення об’єктивних критеріїв успішності і неуспішності, прагнення перевірити свої можливості і знаходити (за допомогою дорослих) шляхи подальшого їх розвитку і вдосконалення;
- допомогти учням з низьким соціальним статусом в класному колективі відчути себе потрібними і бажаними в класі:
- проводити відповідні класні години для покращення неформальних відносин між дітьми з використанням активних форм роботи;
- залучати до позакласної роботи, групових заходів, щоб вони більше спілкувалися;
- на позакласних заходах давати можливість проявити себе з кращої сторони;
- звертати увагу однокласників на успіхи цих дітей у тому, що в них виходить.
Рекомендації класним керівникам та вчителям щодо супроводу обдарованих учнів
- проаналізувати своє ставлення до обдарованої дитини і лише тоді обирати правильний шлях взаєморозуміння з нею;
- пам`ятати, що якою б не була обдарована дитина, її потрібно навчати;
- заохочувати дитину до участі у груповому творчому процесі;
- підтримувати творчі намагання дитини;
- створювати ситуації, за яких дитина, що не виявляє особливих успіхів у навчанні, матиме можливість тісного спілкування зі здібною дитиною;
- підтримувати своїм авторитетом дитину, що висловлює відмінну від інших думку й у зв’язку з цим відчуває тиск з боку своїх однолітків.
Рекомендації класним керівникам та вчителям
щодо супроводу обдарованих учнів
- проаналізувати своє ставлення до обдарованої дитини і лише тоді обирати правильний шлях взаєморозуміння з нею;
- пам`ятати, що якою б не була обдарована дитина, її потрібно навчати;
- заохочувати дитину до участі у груповому творчому процесі;
- підтримувати творчі намагання дитини;
- створювати ситуації, за яких дитина, що не виявляє особливих успіхів у навчанні, матиме можливість тісного спілкування зі здібною дитиною;
- підтримувати своїм авторитетом дитину, що висловлює відмінну від інших думку й у зв’язку з цим відчуває тиск з боку своїх однолітків.
Права та обов'язки батьків
Як і в будь-якому колективі, так і в сім'ї між її членами існують різноманітні стосунки. Кожна із сторін має свої права і обов'язки, тобто дотримується правил поведінки, що встановлюються державою, з метою упорядкування сімейних відносин. У сім'ї вони поділяються на особисті та майнові.
Батьки визначають ім'я, громадянство і навіть національність дитини. Кожна дитина з народження отримує громадянство і, якщо один з батьків громадянин України, то й дитина стає або може стати, за певних умов, громадянином України. Батьки повинні представляти інтереси дитини у всіх установах, навіть, у судах. Право й обов'язок батька визначати місце проживання своїх дітей. Але найголовнішим компонентом батьківського піклування є право і обов'язок виховувати своїх дітей. Якщо батьки ухиляються від цього, то їх чекають суворі покарання. Але й діти зобов'язані піклуватися про батьків і надавати їм допомогу.
За життя батьків діти не мають права на їх майно, а батьки управляють майном дітей, якщо воно їм було подароване, на певних умовах.
Батьки утримують своїх дітей до 18 рокі. Якщо вони цього не роблять, то з них стягуються кошти (аліменти) на утримання дитини. Як бачимо, батьки мають значні права і несуть відповідальність за дітей. Закони держави направлені на захист інтересів дітей і на зміцнення сім'ї.
А якщо шлюб розпадається, то держава допомагає розібратися у майнових стосунках між чоловіком і дружиною, слідкуючи за тим, щоб права дитини не порушувалися.
Рекомендації батькам гіперактивних дітей
Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми:
Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.
Кілька порад батькам замкнутих дітей:
Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.
Поради батькам щодо профілактики дитячих страхів Дорослі мають приділяти такій дитині особливу увагу. Слід пам’ятати правила:
1. Доручення для тривожної дитини мають відповідати віку. Складні завдання прирікають маленьку дитину на неуспіх, зниження самооцінки.
2. Підтримуйте її, говоріть про її впевненість у тому, що дитина зможе виконати завдання
3. Не порівнюйте успіхи дитини з успіхами інших дітей, дуже важливі оптимістичні прогнози на завтра.
4. Не припускайте ситуацій змагання, публічного виступу дитини.
5. Дуже ефективні вправи на реалізацію,психогімнастика.
6. Зменшити або усунути тривожність і страхи у дошкільників можна за допомогою:
Завдання : 7.Намалюйте на аркуші паперу те,чого ви боїтесь,що вас тривожить. Після виконання малюнка порвіть його на дрібні шматки і викиньте,позбавтеся своїх переживань. 8.Пригадайте казки та художні твори про сміливих героїв.
Принципи спілкування з агресивними дітьми:
Що у наших дітей може викликати агресивні почуття і дії наших дітей (на думку відомого психолога Ю. Б.Гіппенрейтер)
1. Накази, команди
«Зараз же перестань», «Забери!», «Винеси відро!», «Швидко в ліжко!», «Щоб я більше цього не чув!», «Замовкни!» У цих категоричних висловах дитина відчуває неповагу до себе. Такі слова викликають почуття залишеності. Особливо коли дитина має проблеми і намагається поділитися ними з батьками. У відповідь діти звичайно опираються, «бурчать», ображаються, виявляють упертість.
2. Попередження, застереження, погрози
«Якщо ти не перестанеш плакати, я піду», «Дивися, щоб не стало гірше», «Ще раз це повториться, я візьму пасок», «Не прийдеш вчасно, тримайся…» Погрози та попередження погані тим, що за постійного повторення діти до них звикають і перестають на них реагувати. Тоді деякі батьки від слів переходять до діла і швидко проходять шлях від слабких покарань до більш сильних, а часом і до жорстких: вередливого малюка залишають самого на вулиці, двері зачиняють на ключ і останній крок – починають застосовувати фізичні покарання.
3. Мораль, повчання, проповіді
«Ти зобов’язаний поводитися так, як належить», «Кожна людина повинна працювати», «Ти повинен поважати дорослих». Звичайно, діти з подібних фраз не дізнаються нічого нового. Нічого не зміниться від того, що вони слухатимуть це «всоте». Вони відчувають тиск зовнішнього авторитету, інколи провину, а найчастіше все разом. Річ у тому, що моральні основи й моральну поведінку виховують не стільки слова, стільки атмосфера в сім’ї через наслідування поведінки дорослих, особливо батьків.
4. Постійні поради, намагання все вирішити за дитину
«А ти візьми і скажи…», «По-моєму треба…», «Я б на твоєму місці…». Діти не схильні дослухатися до наших порад. А інколи вони відверто повстають: «Без тебе знаю», «Тобі легко казати», «Ти так вважаєш, а я по-іншому». Кожній дитині властиве право бути незалежною, приймати самостійні рішення. Щоразу коли ми щось радимо дитині, ми ніби даємо їй зрозуміти, що вона ще мала й недосвідчена, а ми розумніші за неї, наперед все знаємо. Така зверхня позиція дратує дітей, а головне, не залишає в них бажання розповісти докладніше про свою проблему. Невідомо, чи захоче дитина ще раз розповісти вам про щось важливе. Як часто діти самі приходять до того, що ми їм перед цим їм радили! Але важливо, щоб вони самі прийняли рішення – це їхній шлях до самостійності.
5.Докази, нотації, лекції
«Слід би знати, що перед їжею треба мити руки», «Усе через тебе!», «Даремно я на тебе покладалася», «Завжди ти…». Це викликає в дітей або активний захист, або пригніченість, розчарованість у собі та своїх стосунках із батьками. В такому разі в дитини формується низька самооцінка: вона починає думати, що й справді погана, безвільна, ненадійна. А низька самооцінка породжує нові проблеми. Спробуйте звертати увагу не тільки на негативні, а й позитивні сторони вашої дитини. Не бійтеся, що похвальні слова на її адресу зіпсують дитину. Подумайте, а чи добре самим нам жилося в умовах постійного бомбування критикою з боку найближчої людини? Чи не чекали б ми від неї добрих слів, не сумували б за ними?
6.Обзивання, висміювання
«Плакса-вакса», «Не будь лапшою», «Ну, просто бовдур!», «Який же ти ледащо!» Усе це найкращий спосіб відштовхнути дитину й допомогти їй розчаруватися в собі. Звичайно, діти в таких випадках ображаються й захищаються: «А сама яка?», «Ну й буду таким!».
7. Випитування, розслідування, здогадування «Ні, ти все-таки скажи», «Що ж усе-таки трапилося?Я все одно дізнаюся», «Чому ти знову отримав двійку?», «Ну чому ти мовчиш? і справді хто з нас любить коли його виводять на чисту воду? За цим може наступити захисна реакція, бажання уникнути контакту. Утриматися в розмові від запитань дуже важко і все ж краще змінити питальні речення та стверджувальні. Часом різниця між питанням та стверджувальною фразою може здаватися майже не помітною. А для дитини, що переживає, ця різниця велика: запитання сприймається як холодна цікавість, стверджувальна фраза – як розуміння й підтримка.
8.Співчуття на словах, умовляння Звичайно, дитина потребує співчуття, однак є ризик що слова «я тебе розумію», «я тобі співчуваю» прозвучать надто формально. Іноді замість цього краще промовчати, притиснувши її до себе. А у фразах на зразок «заспокойся», «не звертай уваги», «перемелеться, мука буде» вона може почути байдужість до її турбот, відкидання або применшення її страждань.
9. Ігнорування: «Відчепися», «Не до тебе», «Завжди ти зі своїми скаргами». ^Як ми можемо допомогти дитині Поведінка – це ще не проблема. Це тільки ключ до проблеми. Якщо дитина поводиться агресивно, це означає, що спалахнуло червоне світло й так само, як на переході вулиці, вам слід стати й подумати: що таке переживає дитина, що змушує її діяти агресивно? Спробуйте зрозуміти свою дитині та її почуття. Це не означає, що ви маєте виправдовувати її вчинки. Адже, коли ми розуміємо поведінку нашої дитини, ми здатні діяти розумніше, отже, маємо більше шансів на те, що обрана нами стратегія спрацює.
Шановні батьки, бабусі, дідусі, опікуни!
Часто за нескінченим потоком справ ми не звертаємо уваги на найдорожче, що в нас є – на наших дітей. А вони так потребують уваги!
Одного разу у дитини запитали чого тобі найбільше хочеться? Я хочу захворіти. Чому?
Коли я хворіла, мама сиділа біля мене, розмовляла, розповідала казки, читала книжки. Мені було так добре!
Порада 1
Не забувайте приділяти увагу повсякденному спілкуванню з дитиною. І тоді колись почуєте: «Дякую тобі, мамо, за твою науку. Колисала ти мене, колиши й онуку».
Порада 2
Намагайтесь говорити спокійно і доброзичливо. Не зловживайте словами: «повинен», «треба». Не забувайте казати дітям «дякую», «вибач», адже вони вчаться того, чого їх навчають. Якщо дитина зростає у докорах, вона починає жити з почуттям провини.
Порада З
Будьте в міру вимогливими:
•виправляйте;
•реагуйте на недоліки;
•хваліть за мінімум — карайте за максимум. Примітка: інколи вмійте і
«не побачити».
Порада 4
Спільні сімейні обіди — один з елементів належної культури поведінки, тільки не ті, де переважають уїдливі насмішки на кшталт:
-Прибери лікті зі столу! Підніми голову, вона в тебе не глиняна!
-Не плямкай!
-Як ти їси, дивитись гидко!
-А хто за тебе «дякую» скаже!
Як говорив стародавній мислитель Сенека, «нелегко привести до добра повчанням, а легко прикладом».
То ж будьмо прикладом своїм дітям у всьому. Бо «блаженні ті батьки, чиє доброчесне життя є прикладом доброзичливості для дітей, зразком виправлення і правилом благих дій».
Порада 5
Дуже важливою умовою є дотримання принципу погодженості у вихованні, одностайності у вимогах до дітей. Слушними, на наш погляд, є зразки народної мудрості:
•Коли батько каже «так», а мати — «сяк», росте дитина як будяк.
•Біда тому дворові, де курка кричить, а півень мовчить.
Порада 6
Піклуйтесь про щасливу долю свого дитяти.
Відразу в кожного на думці — придбати і передати у спадок солідне майно. «Та, якщо вони не вміють благочестиво поводитися, — вчить Святий отець Іван Злотоустий, — воно недовго протримається у них, вони його розтринькають, воно загине разом з його господарями».
Знайте, батьки, — найкращий спадок для дітей не золото та маєтки, а гарне виховання і навчання. Для переконливості пропонуємо давню притчу, в якій закладена саме ця ідея.
«Якщо ти даси своєму синові одну рибину, то він буде ситий один день, якщо даси дві — то два дні, три рибини — три дні... Але коли ти навчиш його ловити рибу, працювати, то він буде ситий протягом усього свого життя. Отже, — продовжує Святий отець, — учіть дітей бути благочестивими володарями своїх пристрастей, багатими в добродіяннях і не очікуйте від Бога ніякої милості, якщо не виконаєте свого обов'язку». А слова видатного педагога К. Ушинського про те, що «коли бажаєш вихованцеві щастя, треба виховувати його не для щастя, а для праці життя», слугують цілком логічним підтвердженням всього зазначеного вище.
Порада 7
Матері, привчайте своїх доньок до охайності, чистоти і краси зовнішньої. Знайте, що в народі доньок порівнюють з їхніми мамами за приказкою: «Який кущ, така й калина, яка мати, така й дитина».
Порада 8
Обов'язок батька — виховати в сина мужність, бо вона є головним показником зрілості юнака.
У своєму «Повчанні...» Володимир Мономах, описуючи власні пригоди, мав на меті продемонструвати молоді, що тільки постійними тренуваннями можна розвинути у юнаків такі вольові якості, як наполегливість, терпеливість, відвагу, рішучість і сміливість. Ось чому він ствердно заповідав: «Не боячись ні раті, ні од звіра, діло мужське робіте…»
Рекомендації батькам з успішної адаптації п’ятикласників до нових умов навчання
Будь - які перехідні періоди життя і діяльності дітей висувають специфічні проблеми, що пов’язані зі зміною в організації навчальної діяльності у середніх класах. Умови, які змінилися, пред’являють більш високі вимоги до інтелектуального і особистісного розвитку, до ступеня сформованості у дітей певних учбових знань, дій, навичок. Процес звикання до шкільних вимог і порядків, нового для п’ятикласників оточення, нових умов життя розуміється як адаптація. Адже дитина в школі адаптується не тільки до своєї соціальної ролі, але перш за все до особливостей засвоєння знань у нових умовах. 1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.
2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.
3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.
4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.
5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.
6. Не слід відразу ослабляти контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо.
7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.
8. Головне новоутворення підліткового вікового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого «Я». Підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності.
9. Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки підлітка в родині, школі.
10. У дітей настає криза, пов’язана з бажанням здобути самостійність, звільнитися від батьківської опіки, з’являється страх перед невідомим дорослим життям.
11. Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самоконтролю й початком свідомого самовиховання.
12. Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без нагляду. Підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.
13. Розширюється коло спілкування, з’являються нові авторитети.
14. Недоліки й суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й хворобливо.
15. У батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів.
